wrapper

Артист розповів «Вістям» про свій прощальний тур та найщасливіший час, про провали в пам'яті і нервовий зрив, про талант-шоу для ломки й пісні, які поки приховує.

- У цьому році Україна показала на «Євробаченні» найгірший результат, після чого між членами журі нацвідбору - Костянтином МЕЛАДЗЕ, ДЖАМАЛОЮ і Вами - почалася перепалка на тему, хто винен, що в конкурсі брала участь група O.Torvald і посіла третє місце з кінця. Невже Ви погодитеся ще раз бути в журі?
- Якщо запросять, то мені нескладно. Але мені хочеться, щоб поміняли форму голосування, наприклад, на ту, яку запропонував Ігор КОДРАТЮК: щоб у півфіналах учасників обирало журі, а у фіналі вже тільки глядачі. Тоді ніхто не буде винен, а то завжди хтось незадоволений. Костя каже, що O.Torvald - це ганьба. Але ж цю пісню він сам і вибрав для участі у нацвідборі. Тоді йому не потрібно сидіти в журі, а бути генеральним продюсером, який вибирає композиції для конкурсу і надає їх журі, а вони вже відбирають пісні для фіналу. І виступ Жені ГАЛИЧА я б не назвав ганьбою - думаю, у Кості це просто вирвалося. Хлопці самі були в шоці і не збиралися брати участь в «Євробаченні».

- Тобто Меладзе сам дзвонив Галичу і запрошував узяти участь у нацвідборі?
- Так, тому Женя вже після «Євробачення» подзвонив мені і сказав, що дуже засмучений через слова Кості, адже «це ж він нас запросив туди». Як може так бути, що спочатку дзвониш і запрошуєш артиста, а потім заявляєш, що їхня пісня - ганьба. А чому тоді її взяли на конкурс? А взагалі добре, що в шоу показали різного жанру виконавців, і добре, що вибрали O.Torvald, хоча я хотів, щоб були Mountain Breeze, які брали участь в «Х-Факторі». Мені хотілося, щоб після Джамали на «Євробаченні» від нас виступали якісь легкі й позитивні хлопці. У мене вони викликають посмішку. Але з невідомих причин їх не взяли навіть на сам конкурс.

- Ви так стурбовані долею Mountain Breeze, що мені здається, Ви всерйоз задумалися над кар'єрою продюсера.
- Ні, у нас відносини як наставник або старший товариш і підопічні.

- А в якості члена журі повернення в талант-шоу плануєте?
- У «Голос» ніколи не піду, тому що там оцінюються вокальні дані, а я не вокаліст і не фахівець, щоб обговорювати їх. А в «Х-Фактор», якщо покличуть, то я подумаю. Тут дуже важлива сукупність якостей людини: зовнішність, харизма… Я туди пішов свого часу для особистої ломки. Мені потрібно було знайти себе екранним після того, як бачиш себе весь час у масці і вже складно вийти на публіку в іншому вигляді. Але це займає дуже багато часу, якого у мене недостатньо.

- У свої 43 роки Ви зібралися у прощальний тур. Він дійсно буде останнім, і на який час заплановано його старт?
- Це буде 2018 рік, і ми хочемо охопити Німеччину й Ізраїль, а завершити в Україні. Причому в Палаці «Україна» зробити десять концертів, щоб квитки були доступними і всі могли прийти. У мене була така ситуація на червоній доріжці «Євробачення», де в масовці були хлопці по 20-25 років. Ми з Інкою йдемо, а вони нам кажуть: «Спасибі за дитинство!» Тому я хочу побудувати концерт на спогадах, номерах, які були тоді популярними, плюс нові пісні. Так і попрощаємося...

- У мене є певний скепсис з приводу прощального туру і Ваших великих касових концертів. Ви для мене все-таки асоціюєтеся зі святковими вечірками, а не з касовими концертами.
- Я розумію ваш скепсис, але, коли ми представляли виставу «Титанік» в театрі ім. Лесі Українки, а це було десять днів поспіль, керівництво театру нам говорило, що варто скоротити кількість вистав, тому що квитки спершу продавалися погано. Але я з цього приводу навіть не парився. Пройшов один концерт - і квитки з продажу зникли. Запрацювала циганська пошта. І нам тоді навіть довелося зробити ще п'ять додаткових концертів у театрі ім. Франка. Якщо я впевнений у своїй програмі, то сумнівів щодо продажу квитків бути не може. Крім того, десять концертів поспіль в одному залі дуже зручно. У тебе там усе налаштовано, все одразу відрепетовано під конкретний зал.

- Чому Ви все-таки хочете попрощатися, адже Вєрка Сердючка - це образ, який несе «величезні золоті яйця», і різати цю курку безглуздо?
- Під прощальним туром маються на увазі великі гастролі - якесь «спасибі» тим людям, які дали мені, хлопчикові з Полтави, який жив у прибудові, де шпалери загортали, можливість забезпечити себе фінансово, жити на Хрещатику і, в принципі, не працювати.

- Образ Сердючки для цього туру якось зміниться?
- Вихід на новий рівень давно є, просто нам не дали його показати на цьому «Євробаченні». Може, це результат інтриг або розуміння того, що після нашого виступу багатьох потім просто не запам'ятають. У мене накопичилося вже багато матеріалу, який ми свідомо не показуємо. Щоб потім показати всім, як треба робити, як правильно заробляти на піснях і щоб ніхто всього цього не вкрав. Тому я і взяв паузу. Щоб озирнутися і зрозуміти, як усе працює.

Справа в тому, що я був у такій гонці, що деякі роки взагалі не пам'ятаю. Я пам'ятаю, як в дитинстві впав зі столу, як проклинали кішку, яка пробігла по підлозі, який тільки що пофарбували, і залишила сліди... Але деякі «нульові» роки я взагалі не пам'ятаю через концертне перевантаження: Липецьк плутаєш із Луцьком, а Нижній Новгород з Новоградом - і я не розумів, у чому різниця. Сказати, що це дуже радісно, не можу. Незважаючи навіть на два аншлагових концерти в Лужниках, на які Пугачова не могла нормально пройти, а знайомих з балету Філіпа Кіркорова ми не могли провести, тому що їх навіть не було куди посадити...

- Важко тоді було справлятися з новим зірковим статусом?
- Коли ми прилетіли на ці концерти, нас зустрічало чоловік двадцять охорони. Я від сорому не знав, куди подітися, і попросив їх прибрати. А люди стоять і, дивлячись на мене, взагалі не розуміють, хто я такий. І ми з Інкою стоїмо і соромимося. Мене довели до машини і посадили в неї. А біля дверей в готелі стали двоє людей, і я в номері був, як заарештований. Але потім організатор моїх концертів пояснив мені: «Андрію, Ви зрозумійте, у нас продано два зали - це колосальні гроші. Не дай Бог, ви спіткнетеся, що я тоді буду робити?» Я помовчав і сказав: «Нехай водять мене». І мене два дні водили, як ніби я когось зґвалтував. Мені навіть хотілося руки за голову закласти. Це настільки не моя тема, що ми з Інною, побачивши свій лімузин, бігли у відчинені нам двері, щоб ніхто не бачив, що це авто для нас.

- Це були концерти, коли Ви ще працювали у розмовному жанрі. Чому після того, як Сердючка заспівала, пропав комедійно-драматичний актор Андрій Данилко?
- Коли Сердючка отримала неймовірну популярність, почав змінюватися гумор. Відбувся поділ країн, і я зрозумів, що потрібно шукати нову форму, а якщо Сердючка - зірка, значить зірка повинна співати. Але пісні одразу не сприймалися. Навіть організатори концертів через продюсера Юрія НІКІТІНА передавали мені: «Ви тільки не співайте». А я бачив розвиток саме в цьому. Якийсь період ми ганьбилися, шукали форму, а потім зрозуміли: «гоп-гоп», веселощі - це те, що треба. І тут почалася епоха корпоративів, у всіх були великі гроші, і ми реально стали лідерами цих вечірок і свят. Завдяки цим пісням ми заробили фінансову незалежність і тому можемо робити паузи, не виступати якийсь час і готувати себе для якогось нового періоду.

- Який у Вас був найбезглуздіший корпоратив у ті часи?
- Ми виходимо на сцену, а в залі сидять одні священики, а позаду мене хрест в контровому світлі, як декорація. Я не знав, як себе вести із зіркою на голові. Ми співаємо, люди танцюють. Правда, деякі жінки при вигляді нас почали хреститися, як ніби на сцену вийшов диявол. Потім питаю винуватця торжества: «Може, Ви щось конкретне хочете?» А він мені: «Кардинальшу» давай!» Це пісня з мюзиклу «Три мушкетери». Це було дуже дивно... Хоча я люблю корпоративи, тому що для нас це не халтура.

Задача Сердчюки не розсмішити - це давно вже не так, а об'єднати і задіяти. І ці люди, які зараз дуже багаті, всі з Радянського Союзу, і всі вони жили однаково бідно і носили спортивні штани з булькаючими колінами. І коли ти граєш усі ці речі, а вони з мільярдерів перетворюються на дітей - ось надзавдання. А потім вони кажуть мені: «Андрій, навіщо ми запрошували цей Rammstein (а вони після нас працювали), краще б ви ще раз виступили». Це була вечірка у Швейцарії. Там ще виступала Кеті Перрі та багато інших артистів.

- В Інтернеті періодично з'являється інформація про те, що Ви продовжуєте іноді виступати на корпоративах в Росії. Ви не боїтеся, що Вам може дістатися слідом за Ані Лорак, Потапом та Іваном Дорном?
 - Я давно вже нічого не боюся, тому що я битий-перебитий. Мене то спалювали, то забороняли, то яйця кидали, то листи президенту писали, щоб мене заборонити. Коли я бачив по телебаченню кадри спалювання опудала Сердючки, я розумів, що це піар тих людей, які це робили, але вони не розуміли, що за цим стоїть жива людина. На мене це подіяло дуже сильно. Депресії з цього приводу у мене не було, але був нервовий зрив, який виражався в абсолютному спокої.

І так, ми працюємо на цих корпоративах, яких стало менше, але хто там гуляє? Гуляють наші ж, які там живуть і працюють. Ми весь час там виступаємо у національних костюмах і співаємо «Червону руту». А була історія, коли події тільки почалися і на вечірці гуляли російські політики. Ми виходимо в українських національних костюмах - і тут заграв гімн України, і вони всі встали. А потім побігли до нас і почали розповідати: так я з Тернополя і в такому дусі... Я був під сильним враженням. Потім нас перестали запрошувати. Але пізніше це відновилося - найчастіше це якісь ювілеї та весілля. У таких випадках чоловік обов'язково з України, а дружина - росіянка.

- Коли була Помаранчева революція, потім другий Майдан, багато артистів кинулися виступати на телебаченні, щоб заявити про свою позицію. А Ви в цих випадках взагалі зникали. Чому?
- Я займаюся театром, гротеском і ексцентрикою. Я ж бачу цей політичний театр - це гра і режисура. У звичайному житті люди так себе не ведуть і не вчиняють. Я брати участь у цьому не хочу. Артист повинен виступати на сцені.

- При такій великій зайнятості наскільки Ви відірвалися від реального життя?
- Є таке. Наприклад, я не знаю, як платити за квартиру і скільки коштує бензин. За мене це робить мій водій. Я так не люблю всю цю битовуху і не хочу туди лізти.

- Проте Ви самі собі готуєте, хоча артисти такого рангу, як Ви, всі обзавелися домогосподарками. Чому у Вас її немає?
- У мене є домогосподарка, але вона займається прибиранням, пранням, але не цим. Я вважаю за краще це робити сам, адже я живу один. Мені з самим собою не нудно і є чим зайнятися - дивлюся якісь програми, слухаю аудіокниги. Прийшов такий вік, коли не хочеться сім'ї взагалі. Мені хотілося сім'ю, коли було 22 роки. А потім з роками все менше і менше, а зараз взагалі не хочеться. Мені треба бути одному і мати свою закриту територію. Думаю, це пов'язано з перенасиченням спілкування з людьми. Коли збирається більше трьох осіб, мене починає напружувати ситуація. Коли я недавно був на телеінтерв'ю і там було багато людей, у мене вся спина була мокра. Чому я, якщо літаю, то користуюся VIP, хоча це коштує грошей? Тільки через те, щоб не перетинатися з великою кількістю людей.

- У мене після таких слів виникла погана асоціація з історії шоу-бізнесу. Я маю на увазі Даліду, яка, незважаючи на свою красу, так і не вийшла заміж і не народила дітей. І, за словами деяких біографів, самотність підштовхнула її до самогубства.
- Ну, у неї були інші причини. Її називали «чорною вдовою». Усі чоловіки, які були з нею, то гинули, то кінчали з собою, і вона не могла старіти. Загалом, у нас з нею абсолютно не схожа ситуація. У мене, скоріше, соціофобія, і вона виникає у мене від втоми. Я пам'ятаю, тиждень був на морі - засмаг, заспокоївся, не пив кави і став навіть краще спати. Так я сам собі здивувався - я почав у магазині спілкуватися і навіть когось смішити.

- Може, Вам просто варто їхати в якісь куточки, де найменша ймовірність того, що Вас впізнають?
 - Ні, це вже хвороба. Можуть і не впізнати, але як тільки я бачу людей, у мене включається в голові, що зараз мене можуть упізнати. Але це я заробив у ті роки, коли було дуже багато виступів. Наприклад, був випадок у Львові, коли на мене побіг увесь цирк і я тікав якимись сходами. Мене тоді закрили у медпункті, і я сидів у жаху. Потім мене вивели через чорний хід, поклали в машину, і я ліг на підлогу, щоб мене не бачили. По суті, ми були тоді ще дітьми, нам було по 18 років. Ми давали по 3-4 концерти в день. Але це була не надумана популярність.

Я думаю, що велику роль тоді зіграв рекламний ролик одного банку, в якому я знявся. Щось було пов'язано із ваучерами, тільки я не розумів, що це таке. Спочатку люди приходили на концерти, але при цьому не знали, що ми робимо. Так було і в Росії, де нас знали по «СВ-шоу», і люди питали: «А з ким він буде?» Думали, що я на сцені буду брати інтерв'ю в якогось артиста. І перший тур тому був не дуже хороший. Але потім, коли ми зробили перше коло і всі все зрозуміли, тоді вже пішло нормально. Усе пішло з глибинки, навіть пісня «Все будет хорошо», яка не призначалася для прослуховування по радіо, потрапила в ефіри саме так. Люди з провінції дзвонили на найпопулярніше радіо, що віщає з Москви, і просили її поставити. І їм довелося це зробити.

- Я розумію, що Ваша зірка - це не головний убір, а продовження голови. Вона у Вас назавжди чи на її місці може опинитися щось інше?
- Нічого іншого. Вона може сяяти або ні, але я знайшов цей образ, і все. Це як у Чарлі Чапліна - вусики, казанок і тростина. Так само і зоряна голова у Сердючки.

- У такому випадку, чи бачите Ви образ постарілої Сердючки і чи може вона взагалі постаріти?
- Цього я вже не знаю, але наша Інка у вигідній ситуації. Я їй кажу: ти більше не будеш користуватися гримом - одягла хустинку і вийшла. Мама, як заспиртована, не змінюється. Хоча я Сердючку бачу дорослою. Вона більш стримана, спокійна і впевнена. Але це вже не великі зали, а якийсь хороший клуб або театр - більш камерна атмосфера. На столі пляшка дорого шампанського та сигаретка.

- Андрій Данилко як артист розмовного жанру все ж може повернутися на сцену?
- Ми якось сиділи з Інкою, і я говорив їй, що просто втомився від розмовного жанру і мені так не хочеться грати ці мініатюри - міліціонерів, солдатів, балерин… Але в березні я їй сказав: «Знаєш, мені знову захотілося пограти в театр». У мене є розуміння, яка повинна бути форма номерів сьогодні. Вони будуть не такі довжелезні, як тоді. А найцікавіше, що це не жіночі образи. Чому тоді їх було багато - я був молодий, худий і непереконливий у ролі того ж міліціонера. Просто якийсь пацан був. Якби я починав зараз, то, напевно, не переодягався у жінок.

- У Вас немає ностальгії за тими часами? Мене здивував у Вашому офісі куточок соцреалізму - портрет Брежнєва, стара радіола, піонерський горн й інші речі тієї епохи.
- Це теплі речі й найщасливіший період - це піонерський табір. І за Брежнєва мені було дуже добре. Я все не міг зрозуміти, як у цей горн дудять діти - худі й червоні від напруги. У мене так і не вийшло з нього щось видути, тому мені більше подобалося грати на барабані. Моя співробітниця шукає подібні речі, які у мене асоціюються з тим часом, на всяких аукціонах. Ще одна категорія - речі, які я раніше не міг собі дозволити. Наприклад, я все дитинство мріяв про килимову доріжку.

- Звідки взялася мрія про килимову доріжку - у нашому ж дитинстві ми не бачили оскарівських церемоній?
- Такого поняття, як оскарівська червона доріжка, не було, але вони були в обкомах. Коли я опинився у полтавському обкомі і стояв на цій доріжці, у мене і з'явилася мрія, щоб удома була така ж. Через роки, коли я відпочивав у санаторії «Нижня Ореанда» в Криму, я жив у номері, де зупинявся Брежнєв. Мало того, що дуже дорогий номер, так ще й потрібно було через Верховну Раду домовлятися, щоб мені його дали. Виявилося, що нічого особливого в ньому немає - дві спальні і величезна тераса. Але там все так комфортно і продумано. А коли мені подавали на стіл сніданок і накривали серветкою, я виходив до столу такий заспаний, сідав і думав - я син Брежнєва.

- Андрій, а на батьківщині в Полтаві давно були?
- У мене бувають такі напади ностальгії, і неодноразово хотілося поїхати і походити по тих місцях - там, де художня школа, центр. Але я боюся приїхати на рідну вулицю, тому що все дуже змінилося, навіть назва. Є така фраза: «Не можна повертатися в ті місця, де тобі було дуже добре». Але мені хотілося б поїхати, особливо влітку, тому що в цей період там дуже красиво. Я ніколи не був у місті влітку, тому що завжди був у піонерських таборах, але мене тягне і в піонерський табір. Просто походити - ці сосни, це повітря і здоровенна територія. Це найщасливіший час.

Джерело: http://vesti-ukr.com/kultura


 

Последнее изменение Вторник, 23 Май 2017

Коментарі

Новини онлайн

Правила користування сайтом

Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів та інформаційних статей, коментарів і блогів користувачів, які розміщені на сторінках сайту, а також за наслідки їхньої публікації і використання.

Думка авторів статей, коментарів, блогів, розміщених на нашому ресурсі, може не збігатися з думками і позицією редакції.

Адміністрація сайту не несе відповідальності за збитки, понесені в результаті використання або невикористання його інформації.

Прямі та непрямі образи будь-кого, зокрема, політиків, чиновників, журналістів, користувачів ресурсу; дискримінація за національною, етнічною, расовою або релігійною приналежністю, а також шовіністичні висловлювання, нецензурні висловлювання, будь-яка образлива поведінка по відношенню до авторів статей і учасників ресурсу забороняються.

Якщо модератор ресурсу, прочитавши повідомлення, вважає, що воно порушує правила ресурсу, він має право видалити його.

Адміністрація сайту не несе відповідальності за висловлювання користувачів сайту. Відповідальність за повідомлення та інший контент на сайті несе користувач, який їх розмістив.

Iнформацiя та зв'язок

Портал «Хронограф» - незалежний соціальний медіапроект, мета якого - надати максимум корисної інформації про події в Україні, світі і Сумському регіоні.

«Хронограф» являє собою регулярно оновлюваний політематичний інформаційний веб-ресурс, на якому Вам завжди будуть доступні свіжі новини політичної та економічної тематики, науки та спорту, освіти та культури, відео- та фоторепортажі та ін., а також інтерв’ю і коментарі провідних вітчизняних та закордонних експертів, фахівців у галузі політики, економіки, суспільного розвитку.

Усі права захищені. При повному або частковому використанні матеріалів сайту чи за будь-якого іншого поширення розміщеної інформації посилання на сайт http://hgraf.com.ua обов'язкове.

Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст новин партнерів (інформери).

З усіх питань, пов'язаних з роботою порталу і розміщенням інформації на сайті, звертайтесь: email: Этот адрес электронной почты защищён от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра., тел.: +38(066) 771-51-56.